Мистецтво і архітектура

В період активного запозичення всього західного образотворче мистецтво не залишилося осторонь, взявши живу участь у всьому, що стосувалося ухвалення нової культури. Частково це було викликано і меркантильними міркуваннями: національний живопис, на жаль, абсолютно не мав попиту. Проте західницький бум пройшов так само швидко, як і почався: вже до 80-м рокам положення національного мистецтва міняється — на тлі успіхів економіки країни з'являється інтерес до вітчизняної художньої спадщини. Виник рух за оновлення японського національного мистецтва. У 1888 році було установлено Токійське художнє училище, де навчали і готували художників для роботи в традиціях національної школи, що спеціалізуються не тільки в живописі, але і в прикладному мистецтві: різьбленню по дереву, обробці ласий, роботі по металу. Відроджуються чайна церемонія, що вимагала виготовлення спеціального начиння, бонсай (вирощування в спеціальних умовах карликових дерев) і ін.
У 90-х роках виникає тенденція синтезу японського класичного мистецтва і традицій західних шкіл. Ініціатива в цьому русі належала відомим художникам — Екояма Тайкан, Хасимото Масакуні і ін. У Токійському художньому училищі відкривається відділення західного живопису, куди як викладачі були запрошені художники країн Європи.